БЕЗ ПРАВА НА СЛАВУ: ЯК СУДОВИЙ ОХОРОНЕЦЬ З ХАРКОВА ДВІЧІ СТАВ ДОБРОВОЛЬЦЕМ У РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ

До Дня добровольця поговорили з колегою, який двічі став добровольцем у російсько-українській війні. Особливих нагород чоловік не має, тільки статус учасника бойових дій та відзнаки від громадських організацій. Для нього, як і для більшості українців, найкраща нагорода – звільнення Харківщини та України загалом.

Харків – друга домівка

Артур — кремезний чоловік з великими карими очима. У свої 38 років шість він прожив на війні, захищаючи свою країну від російської навали. Киянин, який після мобілізації осів й знайшов свою долю у Харкові, Слобожанщину вважає своєю другою домівкою.

Командир розвідгрупи

Чоловік тривалий час присвятив службі у лавах Збройних сил України, проте був звільнений за станом здоров'я. Навчався й здобув професію у сфері фінансів. Проте, події 2014 року на Сході України внесли свої корективи. У 2015 році, як потомствений військовий, Артур Шуляк стає добровольцем 18-го батальйону територіальної оборони «Одеса», який згодом був переформатований на 18-й окремий мотопіхотний батальйон 28-ї окремої механізованої бригади.

«Пішов до військкомату, мене не хотіли брати, вимагав перед комісією, щоб взяли служити, — згадує чоловік. — Так з 2015 по 2019 рік перебував у секторі «М», зокрема служив у розвідці. Брав участь в обороні Маріуполя, Красногорівки, Мар'їнки, Станиці Луганської, Щастя, Волновахи, Новотроїцького. Намагалися відбивати Докучаєвськ, Павлопіль, Гнутове та інші населені пункти поблизу тимчасово окупованого Донецька».

Як командир розвідгрупи, Артур відповідав за підготовку своїх підлеглих. Мав бути прикладом у бою, адже від його дій та поставлених задач залежало життя бойових побратимів.

«Якщо твій підлеглий морально не підготовлений, чи у нього якісь сімейні проблеми, то й не варто його брати з собою у розвідку, - зазначає наш колега. – Кожен наш вихід у тил до ворога був спланований, але й без права на славу».

Діяльність у рамках захисту правосуддя

Демобілізувавшись Артур приєднується до родини судових охоронців Харківщини, оскільки відчув потребу бути причетним до захисту правосуддя в країні. Чоловік працював помічником оперативного чергового відділу оперативно-чергової служби.

Вдруге доброволець

Повномасштабне вторгнення судовий охоронець зустрів у Харкові. Розвиток подій 24 лютого для нього не стали несподіванкою. Ба більше, тривожний рюкзак чоловік зібрав ще за два місяці до згадуваних подій. Адже ті, хто раніше пройшли АТО та ООС і мали військовий вишкіл — реально оцінювали перспективу вторгнення й розуміли, які наслідки це може мати.

«З 22 по 23 лютого знаходився на добовому чергуванні, і в день вторгнення мав вихідний. Рано вранці, після перших вибухів стало зрозуміло — російські війська здійснили повномасштабне вторгнення на територію нашої держави й наважилися на вбивство мирних жителів по всій території України».

Судовий охоронець по тривозі прибув до територіального управління Служби судової охорони у Харківській області для подальшого несення служби, де виконував свої обов'язки до моменту авіаційного удару по будівлі, в якій розташовувалось територіальне управління. Після чого, старший сержант Служби судової охорони Шуляк приєднався до батальйону особливого призначення Національної поліції України.

«Я зателефонував зі своїми колишнім побратимам, з якими служив у роті спецпідрозділу «Харків-1», а надалі – це рота спецпризначення ГУНП «Схід» й вирушив до них. Там формувалися списки добровольців, які мали бажання приєднатися до роти спецпідрозділу, задля оборони та збройного спротиву у межах Харкова, оскільки була велика ймовірність захоплення міста противником», – розповів Артур Шуляк.

Судовий охоронець брав участь у міських боях за Харків та у наступальній операції Сил оборони України на тимчасово окупованих Росією територіях Харківської області. Нагадаємо, що Слобожанський контрнаступ ЗСУ розпочалася 6 вересня 2022 року й тривав до кінця місяця.

«Одні з перших «Тигрів» (російські позашляховики багатоцільового призначення), які заходили по Бекетова, й навпроти ХАТОБа, обстрілювали будівлю ГУНП там, відбувся наш перший бій. Також росіяни проскочили на 134 школу, де, надалі, за участі 92 бригади, інших підрозділів та добровольців, їх було знищено. Згодом, ми йшли наступним ешелоном, і наша задача була зачищати деокуповану Харківщину від залишків регулярної російської армії, після проведення лінійними підрозділами ЗСУ наступу при звільненні Балаклії, Куп'янська та Куп'янська-Вузлового».

Як правило штурмові підрозділи не завжди мають час на «зачистку території», вони концентрують свою увагу на вирівнюванні лінії фронту при просуванні вперед. Артур згадує, що побачене при «зачищенні» Балаклії шокувало всіх: розбиті будинки, всюди залишки «руського миру» та катівня у захопленому відділі поліції.

Далі судовий охоронець приєднався до добровольчого формування «Госпітальєри», як вогневик, задля прикриття екіпажів «кейсеваків» на штурмах 92 окремої механізованої бригади. Тут парамедики працюють на першій лінії оборони й евакуюють поранених бійців.

«Хочу відзначити бійців 92 бригади. Вони робили нереальні речі, в надскладних умовах. Мені було дуже приємно бути дотичним до їхньої роботи та разом із ними працювати на деяких ділянках, за певних обставин. Хлопці з 24 лютого, елементарно, не маючи якогось теплого одягу, так би мовити, в чому їх застала війна проводили оборонні дії, на першому кілометрі спиняли ворога. Кілька місяців були в неймовірно складних умовах без сну, не завжди маючи якусь їжу, і відповідне озброєння задля того, щоб протистояти бронемашинам росіян, робили надзусилля для того, щоб їх зупинити, і надалі піти в наступ, – згадує Артур про події, які відбувалися при звільненні Рогані, Малої Рогані й інших населених пунктів Харківщини, й продовжує: – Я бачив хлопця-мінометника, який після осколкового поранення ноги, був прооперований на стабілізаційному пункті, й відмовився їхати до шпиталю, оскільки завтра йому потрібно було йти зі своїми в наступ. Воїни – дуже сильні духом люди, найкращі сини нашої нації».

Зараз Артур служить сержантом-інструктором циклової комісії з вогневої підготовки 150 навчального центру командування сил ТРО. Навчає новоприбулих та контрактників курсу базової загальновійськової підготовки.

«Добровольці 2022 року зіткнулися з більшою навалою ворога, щільністю вогню, застосуванням тяжкого озброєння, ракетними обстрілами. У порівнянні з АТО – це набагато складніше. Можна сказати, що це зовсім інша війна, яка потребує зовсім інших навичок – ведення не позиційних війн, а саме оборонних, та оборони, яка переходить у контрнаступ для того, щоб звільняти свої території. Більшої уваги потребують штурмові дії. Ми навчаємо, щоб вберегти життя кожного військовика».

Вдома на захисника чекає дружина Ліна та чотирилапий улюбленець Арчі.

Пресслужба

територіального управління

Служби судової охорони у Харківській області