До Дня матері....

Катерина Слюсар – перша, хто зустрічає відвідувачів у одному із суддів Харкова. Жінка працює контролером у Службі судової охорони. На її тендітних плечах лежить велика відповідальність — забезпечення  охорони та підтримання громадського порядку в судах.

 Катерині 28 років і вона родом із Донеччини. Ще до початку російської агресії, вона вступила до Національної академії Національної гвардії України на філологічний факультет й здобула фах референта-перекладача. По тому  донеччанка лишилася на Харківщині, і як каже вона сама: «Харків полонив мене своєю живою та колоритною атмосферою».

До родини Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, жінка прийшла нещодавно. Її чоловік Денис також проходить службу у ССО.

«Якось чоловік розповів, що оголошено конкурс на заміщення вакантних посад у ССО, — розповідає Катерина. — Хоча зі службою загалом я знайома з часів навчання в НГУ, трохи були побоювання, що не впораюсь, до того ще й маю маленьку донечку, але, як бачите, все мені вдалося, і я не шкодую».

У Службі дотримуються принципів  гендерної рівності. За останній рік на службу було прийнято на 5% більше жінок, аніж у попередні роки. Це зумовлено тим, що  з повномасштабним вторгненням  російських окупаційних військ значна частина співробітників Служби судової охорони добровільно вступили  до лав ЗСУ, ТРО чи інших військових формувань, тому й зріс попит на жінок-охоронниць.

 «Стать немає значення, коли ти заступаєш на добовий наряд, - зазначає жінка. – Ти маєш бути уважним та пильним, адже від твоїх дій залежить життя  не однієї людини. Ти перший маєш передбачити  небезпеку й запобігти негативним наслідкам. Для цього має бути добре розвинена інтуїція й ти маєш бути хорошим психологом», - та додає, що до жінок-матерів на службі ставляться з розумінням, рівномірно дозують навантаження.

Аби зняти робочу напругу, Катерина захоплюється малюванням. Жінка має хорошу зорову пам’ять й добре «переносить» на папір побачене. До фарб та олівців привчає й свою донечку Поліну. У свої 4 роки, Поліна вже має власні вподобання – віддає переважу пейзажам.

Для родини Катерини 2022 був дуже важкий рік. Під час бойових дій вона не виїжджала з Харкова. «Це був дуже страшний період, у першу чергу, боялася за свою доньку, - згадує жінка. – Це був час страху та розпачу, але ж я не мала права  показати свій страх, трималася й вірила, у сили Збройних Сил України, і, як бачите, не помилилася. Вони – наша надія і впевненість у завтрашньому дні».

Материнство – це велика відповідальність за маленьку людину. Діти, на думку Катерини – чистий аркуш паперу, на якому дорослі мають малювати тільки  яскравими фарбами, прищеплювати добре та позитивне. Тільки впевнені у собі батьки можуть виховати справжню особистість й гідного громадянина своєї країни. Розуміння Батьківщини, рідної мови та національності прищеплюються дітям у ранньому дитинстві, і хто, як не батьки мають це донести до своєї малечі.

«Я занурилася в материнство з головою, я люблю свою донечку й для неї готова зробити все на світі. Бути мамою —  це круто! Я хотіла б, щоб кожна жінка мала щастя відчути цей вулкан неймовірних емоцій, й знайти своє призначення на землі».

Катерина щиро вірить у перемогу ЗСУ й те, що багатостраждальну Донеччину звільнять від російської окупації. Вона разом із чоловіком Денисом  волонтерить, допомагає знайомим, що на передовій.

«Не можу сказати, що наша допомога ЗСУ є масштабною, це більше дружня підтримка знайомих, що потребують допомоги, але все ж таки свій внесок у Перемогу, ми робимо. Один дзвінок про допомогу, може перевернути весь Харків з голови до ніг, але ми зазвичай знаходимо те, що наразі вкрай необхідно», —  розповідає Катерина.

Жінка щиро вірить у нашу Перемогу й мріє повезти донечку на українське Чорне море, а ще після визволення всіх українських земель  планує подорожувати й відвідати всі наймальовничіші місця нашої країни, щоб відтворити їхню красу у своїх картинах.